7 грудня - "Катерини"
Серед численних жіночих свят, що сповідувалися лише представницями
слабкої статі, найзнаменнішим є свято святої великомучениці Катерини, що
припадає на 7 грудня. Дослідники християнських вірувань вважають, що в
давнину це було свято дівочої долі, але згодом церква пов'язала його зі
святою Катериною («чиста душею» — так перекладається її ім'я з
грецької). Життя Катерини припало на кінець III — початок IV ст. —
період найтяжчих гонінь на християн за часів імператора Максиміліана.
Катерина була дочкою грецького царя Ксантоса. Александрія, де мешкала
родина царя, вважалася тоді справжнім центром наук та мистецтв. Здібна
та допитлива дівчина вивчала філософію, діалектику, ораторське
мистецтво, риторику, була обізнана з творами видатних на той час
лікарів, знала чимало мов. Мати Катерини була таємною християнкою, і
через неї дівчина познайомилася з християнським ученням, яке справило на
неї надзвичайне враження.
Завдяки розуму й обізнаності в багатьох науках Катерина обернула в
християнську віру багатьох людей і завжди перемагала в спорі з
язичницькими філософами. Все це разом із рідкісною вродою зробило
дівчину надзвичайно гордою, і серед чоловіків вона не знаходила рівного
собі.
Коли ж підійшла пора виходити заміж, батьки почали шукати для
доньки нареченого, але вона й слухати не хотіла про нього, і одного разу
сказала: «Якщо ви наполягаєте, я вийду заміж. Але знайдіть мені такого
юнака, який буде подібний до мене у чотирьох обдаруваннях, якими я, як
ви. запевняєте, перевершую всіх інших дівчат. Хай він буде подібний до
мене у благородстві, у красі, у багатстві та в розумі; якщо ж у нього
буде відсутній хоча б один хист, він невартий мене».
Довго шукали батьки нареченого для своєї дитини, але все було
даремно. За порадою вони звернулися до одного старця, який давно
довідався про високі моральні якості Катерини і вирішив схилити її до
«пізнання Христа, Царя Небесного».
Ось що він сказав дівчині: «Знаю тільки одного прекрасного юнака,
який, без сумніву, перевершує тебе в усіх обдаруваннях, про які ти
казала; краса його перемагає сяйво сонця, премудрість його — це все, що
створене: живе та неживе; багатства скарбниці його можна роздати всьому
світові, і від цього воно не зменшиться, а стане більшим; благородство ж
його невимовне» . Образ цього юнака, так велично змальований старцем,
схвилював Катерину настільки, що з цього моменту вона думала тільки про
нього та мріяла стати його дружиною.
Благочестивим життям та молитвами Катерина досягла такого стану, що
їй дано було побачити в чудесному видінні цього прекрасного юнака,
тобто самого Ісуса Христа.
Він подарував дівчині обручку та сказав їй: «З цього дня приймаю
тебе в наречені, наречені вічні; да не буде у тебе віднині жениха
земного».
Сталося так, що заручитися з красунею Катериною зажадав сам
імператор Максиміліан — язичник, який приїхав до Александрії та
закохався у дівчину. Але Катерина не тільки не зрадила Ісусові, але й
привернула до нього імператрицю, улюбленого полководця імператора з його
охоронцями, а також філософів, які прийшли переконати Катерину у
перевагах віри язичників. Усі її послідовники прийняли мученицьку
смерть. Останньою було жорстоко страчено й саму Катерину. Через кілька
років християни знайшли останки мучениці й поховали їх. Місце страти
Катерини й сьогодні показують в Олександрії туристам. Давні християни
цього міста встановили мармурову колону, на якій висікли зображення св.
великомучениці. Ця колона і зараз стоїть у храмі св. Сави.
В Україні ставлення до Катерини, як і до інших святих
великомучениць, було особливим: довірливим і житейським. Отже,
невипадково свято Катерини називали святом дівочої долі. Наші пращури
свято вірили, що при народженні людини Бог неодмінно посилає їй і долю —
добру чи лиху.
Найчастіше до своєї долі зверталися дівчата, щоб вона порадила й
ощедрила їх щасливим подружнім життям, та жінки, в котрих не зладнався
родинний затишок.
Дівчата ворожать, закликаючи свою долю, а парубки напередодні цього дня повинні постувати — тоді доля пошле їм гарну дружину.
Ось як дівчата намагаються впізнати своє майбутнє. До сходу сонця
слід піти до саду, зрізати гілочку вишні. По поверненні до хати треба
поставити цю гілочку у воду й чекати на свято Меланки. Якщо до Меланки
гілочка засохне — поганий знак, що віщує таку й долю, цього року не буде
весілля. А якщо вишня зацвіте — і доля дівоча так само цвістиме, шлюб
цього року буде укладений обов'язково.
Проте найцікавіші дійства відбувалися на Катерину. Зранку незаміжні
дівчата вскладчину зносили до однієї з осель продукти (крупу, овочі
тощо) та готували з них борщ та кашу — вечерю. Ввечері дівчата
влаштовували вечорниці. На спільну трапезу мали право приходити парубки
без запрошень:
— Добридень, паніматко, вся чесна громадко й хата! Чи дозволите завітати до оселі та привітатися з Катериною?
Як правило, такий дозвіл давали. Тоді хлопець, переступивши поріг, клав хліб і говорив:
— Зі святою Катериною, з добрим вечором, здоровенькі були!
В одних випадках хлопців садовили на спеціально відведене місце, в
інших — припрошували пилипівськими переспівами. У цей час вечорницька
мати — господиня оселі — вносила залишену від попередньої складчини
горілку, пропонувала сісти до столу. При цьому годилося розміщатися
парами.
За вечерею молодь веселилася, співала пісень, переважно колядових, у яких згадувалося про долю.
Тільки танцювати цього вечора не можна було, оскільки триває піст.
Перед тим як заспівають перші півні (опівночі), дівчата загортали
спільно приготовлену вечерю новим рушником і прямували до воріт
«закликати долю». По черзі кожна дівчина залазила на ворота з «вечерею» в
руках і три рази закликала долю: «Доле, доле, іди до мене вечеряти!»
Якщо у відповідь заспіває півень, значить, доля відгукнулася, що,
відповідно, пророкує заміжжя та спокійне життя в достатку протягом року.
Якщо півень не заспівав, значить, доля не чує дівочого голосу,
«оглухла». У цьому разі дівчина сумувала, проклинаючи долю: «Щоб ти
зозулі не чула, блуднице моя!». Найгірше ж, якщо у відповідь на дівочі
закликання зірка з неба падає. Це може віщувати важку хворобу, негаразди
в родині або навіть «згасання долі».
А ще напередодні Катерини дівчата клали під подушку листочки з
різних дерев, помічаючи таким способом кількох хлопців. Серед них мав
бути: яблуневий листочок — для дівчини. Лягаючи спати, дівчина читала
молитву долі, аби та змилосердилась над нею, а вдосвіта прохала
найменшого в родині хлопчика витягти одного з листочків: який витягне,
за того й вийде заміж, а як випаде листочок з яблуні, то доведеться ще
подівувати.
У Франції свята Катерина вважається патронесою старих дівчат. Цього
дня вранці всі неодружені паризькі дівчата, старші 25 років, одягають
капелюшки, прикрашені жовтими й зеленими стрічками. Веселі катеринетти,
як звуть цих дівчат, гуляють по вулицях, співають, розважаються, а в
одній із церков відправляється служба Божа, і архієпископ паризький
благословляє старих дівчат. Удень веселі процесії несуть квіти до статуї
св. Катерини, а ввечері дівчата розважаються на вулицях. У цей день їм
багато дозволяється: за старою традицією чоловіки можуть цілувати на
вулиці дівчат у жовто-зелених капелюшках, але ніхто не дивується, коли і
катеринетти охоче цілують хлопців.
Народні прикмети
- Катерина по воді, то Різдво по льоді.
- Як на Катерини холодно, то буде голодно.
