Старий Новий Рік 

13 січня за Юліанським календарем – переддень Старого Нового року. В українській традиції – це ще й свято Маланки, яке передує другому празнику різдвяного циклу – Василю. Меланка-Вода приходить на щедрий вечір разом із Василем-Місяцем сповістити господарів про наступні торжества та справити гостини, які в народі так і називають — гостини Меланки. Тому у деяких регіонах України сьогодні готують кутю, яку заправляють... смальцем. Загалом переддень Старого нового року – це час магії і ворожінь. Тому наші предки у цей день проказували спеціальні замовляння, щоб нива родила, а також щоб збільшувалася і плодилася родина. Також у старому обряді існував ще один цікавий звичай, пов’язаний зі Старим новим роком.
"Кажуть, якщо дерево не родило, а був такий звичай, що хлопчик – найменший у роду, мав йти у сад, брати сокиру, постукати по дереву і сказати: - Якщо ти не будеш родити цього року, то наступного – ми тебе зрубаємо", - розповіла РадіоМан дослідниця української звичаєвості Марія Чумарна.
Існує повір’я, що після вечері треба обов’язково зайти до сусідів і попросити один в одного прощення за можливу провину, щоб Новий рік зустріти в мирі і злагоді. Також наші предки вірили, що якщо вийти опівночі надвір, то можна почути, як Новий рік проганяє старий. А вже на сам Старий Новий рік – 14 січня українським оселями ходять хлопчики і засівають зерном На щастя! На здоров’я! На новий рік!
Первісний дохристиянський характер новорічного свята добре зберігся у традиційних звичаях та обрядах українців 13—14 січня.
На відміну від Різдва й Хрещення ці дні не відігравали важливого значення в релігійному календарі, тому в обрядовості їх майже не помітно церковних мотивів, хоча у православному місяцеслові значаться три свята.
13 січня установлене свято на честь знатної римлянки Меланії (Маланки), яка з юних років і до кінця днів своїх (померла в 439 р.) прямувала до Христа.
14 січня — свято на честь Василія (Василя) Великого (329—379) архієпископа Кесарії Кападокійської, що в Малій Азії.
Церковні джерела характеризують його як аскета, богослова і вченого, автора кодексу чернечого життя. 14 січня — за церковними святцями — свято Обрізання Господнє (саме тоді, згідно церковних джерел, відбулося обрізання Ісуса Христа за єврейським звичаєм).
14 січня — перший день Нового року за старим стилем.
Найважливішими моментами традиційного новорічного свята в Україні середини XIX — початку XX ст. виступають: ритуальний стіл, щедрування й засівання (обходи домівок із поздоровленнями, побажаннями), ворожіння, рядження, веселощі й забави. ДалыДалі

Українські традиції на Святвечір

 Святкова передріздвяна вечеря («Багата кутя», «Святвечір», «Вілія») в українців була дуже урочистою, адже свято Різдва вважалось одним із найважливіших у році. У цей день українці намагалися нічого не їсти, аж поки на небі не засяє перша зірка, адже люди вірили, що саме в цей час народжується Ісус Христос. Той, хто першим побачив різдвяну зірку, вважався найщасливішим у сім’ї.

Підготовка до передріздвяної вечері

Підготовка до святкової вечері мала всі ознаки церемоніалу та складалася з чіткої послідовності дій. Під образами на покуті стелили чисте сіно, а на нього ставили горщики з узваром і кутею і приказували: «Щоб кутя на покуть, а узвар на базар». В окремих регіонах України горщики з узваром та кутею накривали книшем (спеціальний обрядовий хліб). Потім виймали з печі кутю та встановлювали на покуті, а господиня при цьому квоктала, щоб кури наступного року добре неслися. Якщо ж у господарстві були бджоли, то аналогічну процедуру виконував сам господар. Одягнувши шапку, рукавиці, він ніс кутю та імітував гудіння бджіл: «Гу-гу-гу». На Полтавщині перед встановленням куті господар підіймав її над головою і промовляв: «Боже, щоб ячмінь був остистий та колосистий».

У хаті на підлогу стелили сіно або солому. У народі нерідко цей звичай пов’язували з легендою про народження Христа в яслах, хоча більш вірогідно бачити в ньому пережитки магії родючості. На третій день Різдва або вдосвіта на Новий рік виносили з хати солому і палили її на дорозі, біля воріт або в садку — «палили дідуха». Іноді дорослі й діти стрибали через цей вогонь. Скрученою різдвяною соломою могли обв’язувати плодові дерева, щоб наступного року був кращий урожай.Далі